Для батьків

УВАГА!!!
Медичний огляд  учнів 2020: що необхідно знати батькам?

Щороку учні школи проходять медичний огляд. Які його особливості цьогоріч та, що слід знати батькам про процедуру його проведення?
Обов’язковий медичний огляд проводиться щорічно для виявлення у дітей захворювань, подальшого їх спостереження, планового лікування чи реабілітації та запобігання масовим колективним інфекціям.
Огляди проводяться у присутності батьків лікарями первинної ланки, з якими раніше підписали декларацію.

Медичний огляд школярів: які довідки потрібні на 1 вересня ?

Якщо дитина вперше йде до школи, потрібно звернутися до свого сімейного лікаря або педіатра, з яким підписана декларація, і лікар, згідно з наказом МОЗ України від 16.08.2010 року № 682 «Про удосконалення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів» (зі змінами), має видати направлення на огляд вузькими спеціалістами. Туди входять: окуліст, хірург, ортопед і стоматолог, за потреби - інші спеціалісти. Комісійний огляд обов’язковий.
З аналізів необхідно здати лише загальний аналіз крові на гемоглобін, інші – за показаннями. Лікар-педіатр або сімейний лікар після огляду дитини, вимірювання температури, проби Руф’є заповнює довідку – форма № 086-1/о, офіційна назва «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду». Ця форма завіряється печаткою лікаря та печаткою амбулаторії.
Посилання на документ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0794-10
Надається окремо форма № 063/о про проведені профілактичні щеплення. Але на  цей момент діти вакцинуються з порушенням Календаря, тому, якщо у вказаний період проводяться пропущені щеплення, довідка все ж таки буде потрібна.
Хочемо нагадати, що сестра медична в школі на цей час не займється питаннями вакцинації, це входить до компетенції лікаря-педіатра або сімейного лікаря. Дані з цієї довідки дозволять медичному працівнику закладу ознайомитись з наявністю чи відсутністю щеплень у конкретної дитини.
При необхідності вакцинації дитини, яка навчається в школі, лікар заповнює відповідну форму та залишає її собі. Тобто в школу надається копія форми № 063/о. Отже, саме такі дві основні форми після комісійного огляду майбутнім першокласникам видає сімейний лікар або лікар-педіатр.

Медичний огляд старших класів
Для учнів старших класів, згідно з вищезазначеним наказом, існує чітко прописана схема проходження періодичних медичних оглядів. Повну диспансеризацію проходять учні 2007 та 2009 року народження, інші учні проходять медичні огляди уже не комісійно, а самостійно сімейним лікарем або лікарем-педіатром за тією ж формою № 086-1/о.
При необхідності лікар скеровує дитину на консультацію до вузького спеціаліста. Ці заходи проводяться для запобігання розвитку можливих патологій у школярів.
Обов’язковими є дослідження:
аналіз крові (гемоглобін та рівень цукру);
антропометрія;
термометрія;
перевірка гостроти зору та слуху;
постава; проба Руф’є;
скринінгові обстеження.
Що таке антропометрія, термометрія та скринінгові обстеження? Антропометрія особи – це вимірювання зросту і ваги.
Термометрія – це визначення температури тіла. Коли дитина приходить для заповнення форми 086-1/о, лікар проводить відповідні маніпуляції для визначення цих показників.
Скринінгові обстеження – це обстеження, які мають на меті визначення функціональних особливостей органів і систем. До оцінки стану серцево-судинної системи, зокрема, відноситься проба Руф’є, вимірювання рівня артеріального тиску. Також враховується реакція Манту (4-14 років) і флюорографічне обстеження (від 15 років) з метою раннього виявлення хвороб органів дихання (проводиться раз на рік).
У разі необхідності лікар видає направлення на додаткові обстеження, або консультації до спеціалістів відповідного профілю. Зазвичай, це: хірург; ортопед-травматолог; стоматолог; офтальмолог.

Які довідки потрібні для відвідування школи?
1. Довідка форми № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду». Вона видається педіатром чи сімейним лікарем після огляду дитини. У довідці має бути зазначено:
прізвище та ім’я дитини, дату її народження і стать;
місце проживання дитини, телефон батьків;
найменування закладу загальної середньої освіти, клас;
дату проведення обов’язкового медичного профілактичного огляду (а також дату попереднього профогляду і рекомендовану дату наступного);
висновок про стан здоров’я дитини (якщо школяр має певне захворювання, то за рішенням одного з батьків, в цій довідці може бути зроблено відповідний запис);
групу для занять фізичною культурою;
рекомендації.
2. Довідка форми № 063/о «Карта профілактичних щеплень», у якій міститься інформація про проведення вакцинації чи ревакцинації, а також здійснення туберкулінових проб. Якщо дитина була вакцинована вчасно за Календарем профілактичних щеплень, то з 7 до 14 років їй не проводять вакцинацію чи ревакцинацію. Відповідно, дані у карті профілактичних щеплень не оновлюються і довідки не потрібно.
Термін дійсності довідки учня про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду (форма 086-1/о) становить 1 рік.

Адміністрація школи №3 - колегіуму

Навчання вдома: 

практичні поради для батьків 

від психологині Світлани Ройз

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.
Оцінка і самооцінка дитини


Позитивна самооцінка — це основа життєвого успіху дитини.

Самооцінка своїх можливостей і перспектив у дитини спо­чатку складається на основі оцінок і ставлення батьків.
Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню дитини, тим часом як занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комп­лексів (неповноцінності, переваги).

У тих сім'ях, де позитивно оцінюють особистість дитини, ви­являють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають під­тримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень прагнень такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона змо­же ставити перед собою конкретні завдання й виконувати їх.

Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де дорос­лі байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями й переживаннями своєї дитини.

Негативно відгукую­чись про дитину, підкреслюючи її помилки та поразки, порівню­ючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самосприйняття. Дитина з низькою самооцінкою не претендує в житті на щось особливе — ні тепер, ні в майбутньому, не ста­вить перед собою високої мети, оскільки не впевнена, що змо­же її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які насправді вищі, ніж вона передбачає.
Оцінка  для молодшого школяра має  велике значення.
Вона виконує функції  як нагороди, так і  покарання. 
Це свідчить про те, що оцінка не тільки педагогічне поняття..
Як зазначав відомий педагог-гуманіст Ш.О. Амонашвілі, оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у їхньому мікросоціальному середовищі.
Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, які оцінки вона отримує.
У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі.
 І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, вона  постійно  знаходиться у стресовій  ситуації
Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня йдеться в дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін.
Психологи, педагоги і вчителі одностайні в тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо.
Батьківський тренінг.
-       Наведіть приклади  як ви оцінюєте досягнення своєї дитини?
-       Як ви ставитеся до позитивних та негативних балів?
-       Як оцінює себе ваша дитина?
Висновок. При спілкуванні з дітьми не слід уживати такі, наприклад, висловлювання:
  • Я тисячу разів казав тобі, що...
  • Скільки разів треба повторювати...
  • Про що ти тільки думаєш...
  • Невже тобі важко запам'ятати, що...
  • Ти стаєш...
  • Ти такий же, як...
  • Чому Олена (Настя, Ліля і т. д.) така, а ти - ні...

Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання,
негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність.
Тому коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра.
Проте  стимулюючою може бути і негативна оцінка, але за умови, що вона  об’єктивна, і учень це усвідомлює.
Звичайно, і позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини.
Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів,
негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.
Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих, передовсім учителів.

Діти  з адекватною самооцінкою, як правило, активні, винахідливі, з інтересом і самостійно працюють, прагнуть досягти успіхів у навчанні. Вони не бояться труднощів у вирішенні завдань, упевнені у тому, що власними силами зможуть досягти успіхів.

Неадекватна занижена самооцінка молодших школярів яскраво проявляється у їхній поведінці та рисах особистості. Такі діти вибирають найлегші завдання, у них підвищена самокритичність, вони не впевнені у собі, очікують  невдач, завжди переоцінюють інших. Для підвищення самооцінки їм дуже потрібна похвала,  підтримка.

Діти  із завищеною самооцінкою зазвичай перевищують свої можливості, результати своєї навчальної діяльності, особистісні якості. Як правило, вони вибирають важкі завдання, які їм не під силу, керуючись мотивом престижу. Вони не обов’язково розхвалюють себе, але залюбки бракують все, що роблять інші.

Оцінка має великий вплив на поведінку молодшого школяра. Вона тісно пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість

І, нарешті, значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.

Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий.
Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Оцінки перетворилися на мову, зрозумілу всім. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога. 

Батьки, вибудовуючи своє ставлення до дитини згідно з її оцінками, особливо якщо ці оцінки не відповідають їхнім очікуванням, ускладнюють формування її адекватної позитивної самооцінки, сприяють появі в неї невпевненості в собі. Заважають розвиткові інтересу до навчання. Батькам слід пам`ятати про те, що в навчанні важлива не стільки сама оцінка, скільки реальні знання та уміння учня, його працьовитість, відповідальність, потреба в здобутті нових знань. Окрім того, необхідно враховувати те, що успішність дитини в навчанні визначається безліччю чинників. Не останню роль серед них відіграє віра батьків у можливості свого маляти, а також їхня здатність надати йому реальну допомогу в навчанні.   

 Пам'ятка для батьків «Як допомогти дитині добре вчитися?» 
  1. Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чо­му вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарувати батьків, зробити помилку, не отримати бажаного резуль­тату тощо).
  1. Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелек­туальній активності.
  1. Розкажіть їй, що оцінка, яку вона отримує, не так важ­лива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцінки забудуть, а знання залишаться.
  1. Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцін­ці, а на отриманні знання, уміння. Дитина повинна від­чути, що не оцінка відіграє вирішальну роль, а те, за що вона її отримала.
  1. Розкажіть їй, як багато вона може пізнати в школі і як цікаво буде з кожним роком набувати все нових і нових знань.
  1. Учіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона на­вчиться ставити
перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.
  1. Заохочуйте будь-які її починання, навіть якщо результат не буде        миттєвим.
Пам'ятка для батьків «Як ставитися до оцінок дитини?» 
  1. Не лайте свою дитину за погану оцінку. їй дуже хочеться бути у ваших очах хорошою. Якщо в неї це не виходить, вона починає брехати й хитрувати, щоб бути у ваших очах хорошою.
  1. Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала, але результат її праці невисокий. Поясніть їй, що важли­вий не лише високий результат, значно важливіші знан­ня, яких вона зможе набути внаслідок щоденної, напо­легливої праці.
  1. Не примушуйте свою дитину випрошувати собі оцінку наприкінці чверті заради вашого душевного спокою.
  1. Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися й при­стосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.
  1. Ніколи не висловлюйте вголос сумнівів із приводу об'єктивності виставленої вашій дитині оцінки.
  1. Є сумніви - йдіть до школи й спробуйте об'єктивно ро­зібратися в ситуації.
  1. Не звинувачуйте без причини інших дорослих і дітей у проблемах своїх малюків.
  1. Підтримуйте дитину в її перемогах над собою, над своєю лінню, навіть якщо вони не дуже значні.
  1. Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, дитина запам'ятовує надовго, і їй за­хочеться його повторити. Нехай дитина отримує хорошу
  1. оцінку заради того, щоб її відзначили. Згодом це стане звичкою.
  1. Демонструйте позитивні результати своєї праці, щоб ди­тині хотілося вас наслідувати.


Чому дитина бреше?
Якщо підростаючий син став частіше обманювати своїх батьків, швидше за все, він перестав їм довіряти або просто боїться негативної реакції на проступок. Йому дуже важливо знати, що ви не станете лаяти його. Висловлюйте невдоволення вчинком дитини, а не їм, як особистістю.

Вчені з'ясували, що 4-річна дитина бреше приблизно раз на дві години, а шестирічний - кожні 90 хвилин. Брехня «вустами немовляти» з'являється в 3 роки, а до 4-6 років діти досягають в цьому досконалості.
Я тебе боюся!
Найпоширеніша причина дитячої брехні - боязнь батьківського крику або покарання. Коли дитина зрозуміла, що через зламану іграшки мама буде лаятися (позбавить солодкого, поставить у куток, не пустить на вулицю і т.д.), то наступного разу в такій ситуації він збреше. Скаже, що не знає, де зламаний вантажівку, або що його відняли у дворі дорослі хлопчики, хоча машинка буде стояти у нього під ліжком.

Що робити. Якщо брехня стала для чада звичкою, не варто з цим миритися. Поговоріть з ним по душах, без звинувачень і дратівливості: «Давай домовимося, що ти будеш розповідати мені, що зробив щось не так. Ти не бійся. Я постараюся не надто сердитися і буду дуже рада, що ти сказав мені правду ». Обов'язково виконайте обіцянку, навіть якщо син зробив щось дійсно жахливе.
Що робити. Якщо підростаючий син постійно обманює, перепитаєте його ще раз: «Ти впевнений, що так і було? Розкажи-но історію ще раз ». В результаті повторного розповіді точно спливуть якісь неточності, нові факти і свіжі плоди фантазії.
Можна використовувати інший прийом: дайте дитині зрозуміти, що ви - в курсі, що відбувається. Злий питання: «Хто розсипав всі тіні у ванній?» замініть на спокійне «Я знаю, що ти брала мою косметику». Виходить, що головні слова вже сказали, і продовжувати розмову можна зовсім на інших тонах. Так дитина зрозуміє, що правду говорити цілком безпечно, і через якийсь час він перестане обманювати.
За брехню не можна карати
Якщо Ви будете карати дитину за брехню, то він вирішить: кричите Ви тому, що дізналися правду. Тоді в підсвідомості чада закріпиться висновок: правду потрібно ретельно приховувати. Дитина вирішить, що розлютила маму не брехня, а істина. Брехати він не перестане, просто буде робити так, щоб батьки про це нічого не дізналися.

Чесним з батьками дитина буде, коли він:

  • впевнений, що ні за яких обставин мама з татом не стануть його принижувати;
  • не боїться батьківського гніву або бути знедоленим ними;
  • знає, що його підтримають у складній ситуації, порадять правильний вихід з неї;
  • впевнений, що покарання (Якщо послідує) буде розумним і справедливим;
  • знає, що в спірній ситуації батьки візьмуть його бік;
  • упевнений, що між ним, мамою і татом існує довіра

Батьки-провокатори

·         Кожному з батьків хоч раз доводилося брехати при дитині. Наприклад, відмовляти дати грошей у борг сусідці або відключати телефон, щоб не розмовляти з начальником. Якщо вимагати від дитини завжди говорити правду і при цьому демонструвати таке суперечлива поведінка, нічого доброго не вийде. Як мінімум, чадо відчує внутрішнє протиріччя, і не буде знати, як вчинити в наступний раз. Як максимум - він перестане довіряти дорослим.

Моделюйте прояви чесності

Для дітей головним джерелом знань про чесність є ви – батьки. Ні, не ваші лекції та повчання або навіть покарання, а те, як ви самі являєте собою чесність. Повірте, це має величезне значення.

Звісно, у глибині душі ви це чудово знаєте. Але все ж таки уважно поспостерігайте за собою та проаналізуйте свої дії, чи насправді ви демонструєте зразкову чесність. Більше за все діти звертають увагу на наші вчинки, а не на те, що ми їм кажемо, тому, якщо ви хочете добитись чесності, практикуйте її застосування самі.



Постарайтеся завжди підкреслювати, наскільки важлива чесність у вашій родині. Скажіть дитині, що дуже цінуєте, коли люди говорять правду, і дуже турбуєтеся, коли брешуть.

Хваліть чадо за чесність. Адже краще навчити його не брехати, ніж постійно карати за дрібні провини. Успіхів вам у цій нелегкій, але цілком здійсненне справі!


Поради з виховання
Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.
 
 Подавайте дітям приклад хорошої поведінки
 
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.
 
 Змінюйте оточення, а не дитину
 
Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.
 
 Висловлюйте свої бажання позитивно
 
Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.
 
 Висувайте реальні вимоги
 
Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.
 
 Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням
 
В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.
 
 Обирайте виховання без побиття та крику
 
На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
 
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.


Шкода і користь від комп’ютерних ігор



     Теми про алкогольну, наркотичну залежність часто порушують засоби масової інформації. А ось про комп’ютерну згадують набагато рідше. Але вона існує. Особливо серед підлітків, які проводять майже весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров’ям. Можна стверджувати, що наприкінці XX ст. виникла і поширилася нова форма залежності — комп’ютерна.



     Чи правильно думати, ніби ми не піддаємося впливу того, що бачимо? Якби так було, чи витрачали б тоді компанії щороку мільярди на телевізійну рекламу? Насильство, зображене у відео- і комп’ютерних іграх, може бути згубнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, які чинять насильство. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри — учасниками. Крім того, фільм дитина дивиться лише кілька годин, а на звичайну відеогру вона може витратити майже 100 годин.         У грі молодь втікає від дійсності у світ фантазій.

        Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор, псується зір. Це зумовлено тим, що в цей час людина рідше кліпає, внаслідок чого виникає сухість і подразнення очей. Під час кліпання виділяються сльози, які вимивають шкідливі речовини і очищують очі.

Отже, проблема є

     Як зараз пам'ятаю своє щасливе дитинство: «Годі, вилазь з-за свого комп'ютера і дуй робити уроки! Знову ти в ці тупі ігри ганяєш, ось виростеш - станеш дебілом неосвіченим », - так мене мама ганяла спочатку від ігрових приставок, потім від комп'ютера.
       Минуло з того часу років чотирнадцять-п'ятнадцять. Я виріс, закінчив школу на «відмінно», закінчив математичний факультет університету, отримав диплом, паралельно отримав професію оператора ЕОМ. Точніше, тепер я сисадмін з 10-річним стажем. Крім цього, паралельно здобув музичну освіту, і зараз я - редактор в газеті. Професію свою просто обожнюю, часто спілкуюся з людьми і знаю точно - недорозвиненим мене назвати складно.

         Як же так? Адже, судячи з розхожій думці, якого дотримується і моя матінка, комп'ютерні іграшки туплять людини, забирають багато дорогоцінного часу, і людина повинна неминуче отупеть і деградувати. З цією проблемою я (в який вже раз) звернувся до знайомого психолога. Разом з ним ми провели деякі дослідження - інтернет-соціальне опитування серед геймерів на різних ігрових форумах, і ось що накопали. Комп'ютерні іграшки, дійсно, туплять, але не всі і не всіх! Варто суворо диференціювати їх за класами.
         Іграшки діляться на декілька основних класів: «бродилки», «стратежкі», «гонки», «Літалки», «спортивні» і «головоломки». Кожен з класів ще і підрозділяється, але це вже не суттєво.
       Згубно діють на психіку «бродилки» і «Літалки». Це переважно динамічні ігри, від них дуже важко відірватися зважаючи на їх невпинного сюжету. Сенс їх переважної більшості полягає в тому, щоб якомога швидше і більше убити або підірвати. У цих іграшках кров ллється відрами, а інформаційної начинки практично ніякої.
        Найшкідливішої, безумовно, вважається «Counter Strike». Мільйони тінейджерів по всьому світу рубаються в неї цілодобово, і не завжди «за просто так». Одиниці на турнірах з «Каунтер» виграють гроші, і досить великі суми, але мільйони і мільйони їх же і програють, не замислюючись, що програють не тільки гроші, але і час, і свою молодість.
          Менше впливають на психіку «гонки» і «спортивні» гри, типу футбольних «Fifa» або баскетбольних «NBA Live». Є ще хокейні, бейсбольні і всякі-різні. Ці іграшки по психічному впливу приблизно нейтральні - шкоди не приносять, але і користі від них теж ніякої, тільки марна трата часу.
       Наближаюся до гордості творіння «іграшкових» програмерів - стратегії! Ці види іграшок визнані більшістю не тільки не шкідливими, але навіть корисними! Характер їх передбачає проблему, яка повинна вирішуватися не за рахунок швидкого і точного натискання клавіш, а за рахунок вибору вірної стратегії і тактики ведення дій, тобто самого справжнього інтелекту, мізків гравця. Хто не вірить - спробуйте самі пограти хоча б у мирну «Сivilization» або «Sim sity».
         Граючи, наприклад, в «Козаки» («Cossacs»), можна нехило поповнити свої пізнання в історії. Крім того, з'являється справжній інтерес вивчити історію того самого періоду, в якому відбувається ігрова дія. Я сам таким ось тільки чином, просто для інтересу, перечитав всю давню історію та історію середніх віків, аж до 19-го.
           А граючи в «Grand tourismo» на Play Station, я став цікавитися автомобілями та їх «кишками», дізнався, що таке «крутний момент», як вага і аеродинаміка автомобіля впливають на його швидкість, і що не одними тільки кінськими силами потужний автомобіль. У цій іграшці важливий правильний підбір частин до авто на суворо обмежену суму ігрових у. е., які заробляються в нелегких гонках по складних трасах. На сьогоднішній день в реальності я самостійно доглядаю за своїм транспортним засобом (шістка), не вдаючись до послуг автосервісів.
        Підводячи підсумок, класифікують всі іграшки: шкідливі - «бродилки» (стрілялки), «Літалки» і т. п., Нешкідливі - «спортивні» і «гонки», і корисні - «стратежкі» і будь з ними «сімбіати», а також «головоломки», наприклад, шахи чи іграшка про трьох втрачених вікінгів (не пам'ятаю назви) і тому подібні.


Але у розваг на комп’ютері є також чимало позитивних рис:

1. Необхідно сприймати гру як відпочинок. Сідайте за гру, коли перебуваєте в гарному настрої, і коли гра вам подобається. Це гарантує чимало приємних хвилин і навіть прилив сил після такого відпочинку.

2. Грайте лише у якісні ігри. Витрачати свій час на щось незрозуміле і те, що вам не дуже подобається і слугує лише для того, щоб зайняти час, це просто неповага до себе.

3. Обирайте ігри, що розвиватимуть вас. Так, іноді зовсім непогано пробігтися коридором якоїсь марсіанської бази, відстрілюючи все на своєму шляху. Але коли ви весь час будете цим займатися, то нічого хорошого з цього не вийде. А ось, наприклад, зіграти в шахи з комп’ютером дуже цікаво. Навіть якщо ви не вмієте, є спеціальні режими, що допоможуть вам опанувати цю стародавню гру, якій, до речі, тисячі років. Куди там комп’ютерам! Або глобальні стратегії, де ви розвиваєте свою країну.



Як не стати «поганими» батьками

Всі, хто хоч раз забороняв улюблену розвагу своїм дітям, чули обурення і зустрічали спротив. Часто через страх стати «поганими» батьки йдуть на великі поступки у вигляді необмеженого часу на вбивство віртуальних монстрів.

Коментар фахівця:

«Дитині не може нашкодити те, чого у неї не було, нашкодить те, чого занадто. Якщо вона сідає за комп’ютер, то вона проводить там певний встановлений батьками час. Наприклад, годину на день. Не більше. Батьків не має хвилювати, чи стануть вони «поганими», їх повинно хвилювати те, щоб не стала поганою їхня дитина. Якщо батьки — друзі для своєї дитини, вони говоритимуть правду, захищатимуть її від негативу. Після заборони діти будуть сперечатися, і це нормально. Якщо з цього не робити скандал, то чітка і спокійна заборона зробить свою справу. Дитина послухається. І з часом зрозуміє».

Потрібно читати

Нова державна навчальна  програма запроваджує вивчення «комп’ютерознавства» з другого класу. Вчителі переконують – для дітей це не тільки цікаво, а й пізнавально. Проте не всі батьки від цього в захваті.

Коментар фахівця:

«Перший клас — це час для того, щоб починати знайомитись з комп’ютером. Дітей не можна відгородити від нього повністю. На мій погляд, погано те, що діти зараз дивляться більше відео, ніж читають. Дитина, яка добре читає, має розвинену фантазію, а це допомагає і у навчанні: вивченні історії чи написанні творів. «Пропіарити» книгу сучасним дітям складно. Я знайшла такий вихід. Коли у нас зламався телевізор, донька сумувала вдома. Я принесла «Тореадори з Васюківки». Вона прочитала її з великим задоволенням. Тепер буває, що я принесу якусь книгу і починаю читати вголос, дочка вловлює якийсь цікавий для себе момент і потім дочитує книгу сама».

Недитяча проблема

Не тільки діти, а й значна кількість дорослих людей залишається затятими геймерами протягом тривалого часу. Причиною є те, що кожна віртуальна забавка має не лише чітку мету, до якої прагне кожен гравець, а й систему, яка допоможе найшвидше досягти мети. За подолання важкого шляху завжди є винагорода – творці ігор люблять своїх гравців, тому щоразу на їх честь звучать фанфари.

Коментар фахівця:

«У дітей немає планування життя тому, що його немає у дорослих. Будинок збудував, дерево посадив, сина виростив і все – розслабляюсь. Це не план життя. Я орієнтую свою дитину на те, щоб вона залишила після себе слід у душах інших людей. Ми завжди будемо пам’ятати вчителів, тренера, старшого друга, які нам чимось допомогли. Ці речі повинні бути в реальному житті. Батьки не часто хвалять дітей за перемоги, а воліють лаяти за невдачі. А діти потребують похвали і підтримки. Тому якщо у дитини є навіть маленькі цілі і вона їх досягає крок за кроком, потрібно хвалити, пишатися, розповідати про ці досягнення – от вам і фанфари звучать. У дитини буде відчуття перемоги, і вона буде бачити сенс працювати у реальному житті».

Counter-Strike



Основная идея игры — противостояние двух команд — террористов (Terrorist team, T) и спецназа (Counter-Terrorist team, CT). Каждый игрок при входе в игру выбирает команду, за которую он хочет играть, либо возможность быть наблюдателем (Spectator), если это предусмотрено настройками игрового сервера.

Цель игры — выполнить задание карты или уничтожить противников. За выполненные задания и уничтоженных противников игрок получает деньги, которые может потратить на покупку оружия (проигравшая команда также получает деньги, но существенно меньше).

Оружие в CS 1.6 делится на первичное (primary), к которому относятся все дробовики, пистолеты-пулемёты, винтовки и пулемёт; вторичное (secondary), к которому относятся пистолеты; нож (melee); гранаты (grenades). Существуют следующие типы оружия:



            Але в чому ж небезпека з першого погляду безневинної розваги? Вона затягує. Люди забувають про все: дорослі втрачають роботу, тому, що не можуть перервати ігровий процес для того, щоб піти на роботу, студенти вилітають з престижних вузів, оскільки не можуть піти на іспит - вони групою вбивають монстра і не можуть «підвести інших», діти стають з відмінників двієчниками з тих же причин. Гравці за великі реальні гроші набувають один у одного віртуальних предметів, «необхідних» в грі. І ще добре, якщо людина зуміє схаменутися і припинить нескінченний ігровий марафон. А раптом ні?

Постійна гра згубна не тільки для соціального життя людини: втрата грошей, роботи і виліт з університету тільки квіточки в порівнянні з наслідками для фізичного і психічного здоров'я людини. Ігроман уривається тільки для того, щоб задовольнити фізичні потреби, тобто на повноцінну їжу, відпочинок для очей, прогулянку часу просто немає. Гастрит, різка втрата зору, ослаблення м'язів - далеко не все, що загрожує запійному гравцю. Після багатодобової гри в «Warcraft» китайська дівчинка померла від виснаження.

Психіка людини сильно страждає: людина стає неадекватною, вона вже насилу розрізняє реальний і віртуальний світ. Реальний світ викликає у неї негативні асоціації, оскільки тут вона не наділена такими здібностями, як в грі, тим більше, якщо все в реальному житті котиться під укіс. А у віртуальному світі гравець сильний, багатий, його 3d модель завжди прекрасна і безліч інших гравців прагне поспілкуватися. Навіщо взагалі потрібна реальність? Виходить замкнутий круг: рідкісні перерви в грі тільки збільшують подальше бажання грати.

Висновки

Проблема впливу комп'ютера на людину дуже обширна і багатогранна. У цій роботі були розглянуті лише деякі аспекти цього питання. Відхід від реальності і потреба в ухваленні ролі - може бути не все, але основні потреби, на яких заснований механізм утворення залежності від комп'ютерних ігор. Отже, людство занурюється в комп'ютери і комп'ютерні мережі, з кожним днем все більше і більше людей (особливо дітей) стають залежними від комп'ютерних ігор. Щодня вони підходять до комп'ютера і "одержують дозу" - хто 20 хвилин, хто година, а хто і цілий день. Це проблема. Можна тільки припускати, до чого вона може привести людство в своєму подальшому розвитку. Ми повинні задуматися над цим вже сьогодні. Різні наукові дисципліни повинні об'єднається в дослідженні цієї області. Отже, ми дійшли таких висновків, врахувавши мету даного завдання. Проблема комп'ютерної залежності та негативного впливу комп'ютерних ігор є дуже актуальною і не може не турбувати суспільство. Необхідно змінити байдуже ставлення до комп'ютерних ігор, які пропонують нашим дітям, і встановити жорсткий контроль за випуском комп'ютерної ігрової продукції, що хибно впливає на психіку дитини.


 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)